Українська міфологія у "Лісовій пісні"

Усі дослід­ники творчості письменниці майже одноголосно за­уважують, що в цьому легендарному творі найпов­ніше зібрано пантеон низових Богів і духів, які зав­жди жили поряд з людьми. Найчастіше розглядали­ся ті образи, імена яких письменниця винесла на початок твору у "список діячів "Лісової пісні". До нього, крім людей, увійшло лише 13 імен: Лісовик, Водяник, Доля, Той, що в скалі сидить, Перелесник, Той, що греблі рве, Потерчата, Куць, Мавка (Лісова), Русалка (Водяна), Русалка Польо­ва, злидні, Пропасниця.

Літературознавці розглядали ці образи, послуговуючись пере­важно поверховими поясненнями етнографів-християн. Та, незва­жаючи на це, й досі ще не прове­дено ґрунтовного і глибинного дослідження ні "Лісової пісні", ні всієї творчості письменниці...

За підрахунками, в тексті "Лі­сової пісні" можна зустріти, крім вищезгаданого списку міфічних дійових осіб, ще й імена 30 ін­ших міфічних постатей. Леся Українка внесла ці імена в розмову дійових осіб. Дядько Лев згадав Бога, Сонце, Місяць, Зорі, Урая, Зірницю ("найкращу Зорю"), Оха-Чудотвора, Трьомсина, Царівну Хвилю, Білого Палянина, Цур-Пека. Лукаш згадує Мавок і Упири­цю Лісовик - Бабу, що любить зимувати в сос­нових борах, і Вітра Водяник - Метелицю Гірсь­ку, Русалок (водяних), Осіннього Дощика Мавка - Весну, Вихора і Ніченьку чарівниченьку. Русалка (водяна) згадує Морського Царенка, Лелю ("Ой, Леле!"), Матінку і Бабусю Куця. Той, що греб­лі рве - Царя Морського і Океана. Перелесник зга­дує Змію-Царицю, Літавиць - Гірських Русалок.

Уособлено згадуються також дерева і кущі: Вербиця-вдовиця, Береза-сестриця, Дуби, Клен-князь, Явір, Ясень, Калина, дика Рожа, Осика, Глід. Коли Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка хапає його за руку: Мавка ...Не ріж! не убивай!.. Не точи! Се кров її. Не пий же кров із сестроньки моєї!...

Коли Лукаш признався Мавці: "Я думав, дере­во німе, та й годі", то почув від неї слова, які мог­ли б стати епіграфом до "Лісової пісні": "Німого в лісі в нас нема нічого!"

Якщо Русалка водяна називає Водяника "батьком", то лісовика називає "дідусем". Мавка також називає Лісовика "дідусем", а Лісо­вик, говорячи Мавці про соснові бори, зауважує: "наша Баба лю­бить у них зимувати". Хто ця "Баба"? Чи не вона покровителька усіх покійних душ?.

Мавка називає Вербу "матінкою", а Березу - "сестрицею". Ру­салка Польова називає "сестрицею" Мавку. Нескладно припусти­ти, що сестрами є всі русалки і мавки: водяні, польові, гірські та лісові.

З розмови Того, що греблі рве з Водяником дізнаємося про Океан (діда), про Царя Морського, а від Русалки (водяної) про Морського Царенка - його сина.

Від Русалки Водяної дізнаємося, що в Куця є матінка й баба. Від Водяника дізнаємося, що у Того, що греблі рве є мати - Мете­лиця Гірська, а від Перелесника - про його сестриць Літавиць - гірсь­ких русалок.

З байки, яку дядько Лев розповідає Лукашеві стає відомо, що сином найкращої Зірки - Зірниці є Білий Палянин, а дочкою Царя Морського - Царівна-Хвиля.

Із слів Водяника дізнаємося, що Той, що греблі рве, хоч і водя­ного роду, але є "чужинцем" подібно до Морського Царенка.

Можна нині сперечатися, наскільки правдиво Леся Українка пе­редала міфологічні відомості й знання, які ще затрималися на Во­лині в кінці XIX - на початку XX століття, а які створила сама чи привнесла з міфологічної традиції інших народів, але, без сумніву, цей твір містить найповніші відомості про невидимий світ наших давніх Предків.

Необхідно зауважити, що ці залишки міфологічного світогляду українського народу Волині серед самих людей сприймалися вже неоднаково. Леся Українка вклала в уста своїх дійових осіб чимало двозначних висловлювань, велика частина яких сформувалася у сві­тогляді народу протягом християнської доби. Чимало дослідників да­вньої української віри та релігієзнавців погоджуються, що христи­янським ідеологам для поширення християнського "пантеону богів" (зокрема й ангелів, архангелів, херувимів, святих та ін.) необхідно було спочатку підмінити весь релігійно-міфологічний світ давньої ві­ри українців, потім очорнити його, "опоганити" і змінити ставлення народу до його представників. І це їм вдалося. Леся Українка ще застала в народі суперечливе ставлення до міфологічно-релігійних постатей давньої української віри. 

Місцеві люди, ставши сповідниками нової чужоземної релігії суму - християнства, перестали відзначати свої веселі свята.

Християнська релігія зробила свою чорну спра­ву, заповівши: "їхні дерева святі повирубуєте!". І були вирубані предковічні дуби, зруй­новані місця давнього покоління Богам.

Детальніше ознайомитися із твором "Лісова пісня" можна за покликанням.